16.10.1992 - 26.02.2025

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

ПРОФЕСІЙНИЙ  ШЛЯХ

     Після завершення навчання Володимир близько п’яти років працював юрисконсультом у Департаменті соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

     Його робота вимагала ґрунтовних юридичних знань, відповідальності та уважності до деталей. Він здійснював правовий супровід діяльності департаменту, консультував працівників і громадян, працював із нормативно-правовими документами та питаннями соціального захисту населення.

     За професіоналізм, сумлінну працю та відповідальне виконання службових обов’язків Володимир неодноразово отримував грамоти й подяки.

     Колеги знали його як компетентного юриста, який умів уважно вислухати, розібратися в складному питанні та знайти рішення.

ВІЙНА 

Вибір, який змінив життя...

     Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Володимир став на захист держави.

Військову службу він розпочав у складі 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, у 75-му батальйоні, на посаді заступника начальника групи розвідки штабу.

     Його робота була пов’язана зі збором, аналізом та опрацюванням інформації, необхідної для прийняття важливих рішень і збереження життя військовослужбовців.

     За час служби Володимир пройшов шлях від молодшого лейтенанта до капітана.

     У 2023 році був призначений начальником групи розвідки штабу.

     У березні 2024 року йому присвоєно звання капітана та призначено заступником командира військової частини А7127 — 75-го батальйону.

     Війна вимагала від нього не лише військових знань, а й уміння приймати рішення, брати відповідальність та залишатися опорою для інших.

НАГОРОДИ ТА ВІДЗНАКИ

     За професіоналізм, мужність, відданість військовому обов’язку та особистий внесок у захист України Володимир Фіголь був відзначений:

• відзнакою Івано-Франківської ОДА та обласної ради «За бойову звитягу» — 2022 р.;

• нагрудним знаком розвідника № 660 — 5 грудня 2022 р.;

• грамотою командування військової частини А7030;

• посвідченням учасника бойових дій — 2023 р.;

• відзнакою «За оборону України» — 2023 р.;

• почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест» № 3088 — 26 грудня 2023 р.;

• відзнакою «Хрест Бойового братерства» № 2997 — 16 грудня 2024 р.;

• відзнакою командира ОТУ «Запоріжжя» «Срібний Хрест» № 204 — 26 січня 2025 р.;

• почесною відзнакою громади міста Гуляйполе та званням «Почесний житель Гуляйполя».

Посмертно Володимир був нагороджений:

• відзнакою Президента України «За оборону України»;

• медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям»;

• медаллю «Лицар бойового чину».

     Ці нагороди є частиною його військового шляху, але для тих, хто служив поруч, найважливішою оцінкою залишилися не відзнаки, а довіра побратимів.

«Хрущ» — командир, якому довіряли

     Для побратимів Володимир був людиною, на яку можна було покластися.

     Він був вимогливим до себе та інших у питаннях служби, але водночас умів підтримати, вислухати й допомогти. Не уникав відповідальності та не боявся визнавати помилки. Його поважали не лише за професійні якості, а й за людяність.

     Побратим Тарас Михальчук («Фінік») згадував Володимира як надзвичайно професійного розвідника, чиї аналітичні документи відзначалися глибиною, чіткістю та виваженістю.

Микола Белей («Білий») згадував його слова, сказані під час виконання обов’язків командира батальйону:

«Я ляжу, але не дам потопити цей батальйон».

     У цих словах — його ставлення до людей, за яких він відповідав.

     Андрій Трефянчин («Адвокат») називав Володимира людиною, про яку неможливо говорити в минулому часі. Він згадував його як виваженого, об’єктивного та відповідального командира, який умів чути інших і коректно висловлювати свою думку.

     Іван Романчук («Морж») пам’ятав Володимира як людину з добрим серцем, яка навіть під час служби знаходила час допомагати іншим.

     Особливо тепло побратими згадують його любов до тварин. Під час поїздок до міста Володимир часто заходив у ветеринарну аптеку, щоб придбати необхідне для безпритульних котів. За це друзі жартома називали його «котячою мамою».

     Такі деталі й сьогодні допомагають побратимам пам’ятати не лише офіцера «Хруща», а саме Володю — живого, доброго, уважного до інших чоловіка.

ОСТАННІЙ БІЙ

     26 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі міста Гуляйполе Пологівського району Запорізької області, капітан Фіголь Володимир Васильович загинув унаслідок авіаційного удару.

     Разом із ним того дня загинули його побратими.

     Через проведення експертиз та ДНК-ідентифікації родина тривалий час не мала офіційного підтвердження загибелі.

     20 травня 2025 року батьки отримали офіційну звістку про загибель сина.

     23 травня 2025 року Володимира провели в останню дорогу батьки, рідні, похресник, друзі, побратими та земляки.

     Йому назавжди залишилося 32 роки.

Син, брат, хресний батько

     Для батьків — Василя та Лесі Фіголів — він назавжди залишиться їхнім сином, єдиною дитиною, яку вони ростили, виховували та проводжали у доросле життя.

     Володимир не встиг створити власної сім’ї. Не встиг здійснити багато особистих планів і мрій.

     Але він залишив після себе любов і пам’ять, які продовжують жити в його родині.

     Особливе місце у його житті займав похресник Дмитрик. Для нього Володимир був не просто хресним батьком — він був людиною, яка любила його, підтримувала і могла стати прикладом для майбутнього.

     Батьки Дмитрика — Олег та Юля Фіголь — бережуть пам’ять про Володимира і хочуть, щоб, коли Дмитрик виросте, він знав, ким був його хресний тато.

     Знав, що це був Вова Васильович.

     Його хресний.

     Його Герой.

Пам'ять, яка продовжується

     Пам’ять про Володимира живе не лише у фотографіях і документах. Вона живе в людях, які його знали.

     19 вересня 2025 року на фасаді Департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА було відкрито меморіальну дошку Володимиру Фіголю — юристу-консультанту, капітану, заступнику командира 75-го батальйону 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

     У селі Новий Мартинів Бурштинської міської громади було відкрито та освячено меморіальну статую на честь Володимира та його побратимів із «Mahno Group», які загинули 26 лютого 2025 року поблизу Гуляйполя.

     Вони загинули в один день, на одному напрямку, виконуючи спільний військовий обов’язок.

     Тепер їхні імена залишаються в історії не лише їхніх родин, а й громад, у яких вони народилися, жили та які захищали.

Вічна пам’ять Герою

Володимир Фіголь прожив 32 роки.

За цей час він встиг стати сином, братом, хресним батьком, другом, юристом, військовим розвідником і командиром.

Він не встиг прожити життя, яке планував.

Але встиг залишити після себе те, що не вимірюється роками: пам’ять, довіру побратимів, любов родини та приклад відповідальності за інших.

Його життя завершилося на війні, але історія Володимира продовжується в тих, хто його пам’ятає.

Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.

Капітан Фіголь Володимир Васильович

Позивний «Хрущ»

16.10.1992 — 26.02.2025

Вічна пам’ять. Вічна шана Герою.